понедельник, 1 октября 2012 г.

Сон



Сон


Ми впевнено ідем до раю:
Хто проповідує, співає,
Хто вголос Бога прославляє,
А хто молитви промовляє.

Ми йдем. Аж раптом хтось гукає.
Ми далі йдем. Клич не змовкає.
І хтось із нас вже обернувся,
А хтось до рідних повернувся,

Які так звали нас до себе.
І вибір став: рідня чи Небо?
«Нам допомога ваша треба», -
«А я не впораюсь без тебе…», -

Скрізь чути. Ми ішли до раю.
Сидить там Бог і нас чекає.
Христос нам руки простягає.
«Нам ніколи, - ми промовляєм. -

Ти знаєш, Боже, в нас робота,
І про сімю  у нас турбота,
І ще якісь у нас потреби…
Ти вибач, ніколи до Тебе».

І тут ми бачим: Долороса…
І люди дивляться щось косо.
Там сміх, там злоба… за любов.
І на хресті пролита кров…

Його любов до нас з хреста кричала:
«Тут мій кінець, ну а для вас начало!»
Вона одна нас всіх завжди шукала,
Коли в пітьмі страждали ми – й вона страждала.

Дорога смерті в Єрусалимі.
На ній Ісус, зовсім безсилий.
Моя душа, як Його тіло, в ранах.
І сльози крові шлях дали до раю.

Його любов до нас з хреста гукає,
Його любов, розп’ята, руки простягає.
Як Він умер, то потемніло небо…
А чує: «Вибач, ніколи до Тебе…».

Комментариев нет:

Отправить комментарий