понедельник, 1 октября 2012 г.

Капустина й Виноград



Капустина й Виноград



У весняну теплу днину
Посадили Капустину.
Щодня її поливали,
Та води було їй мало.

Пані ця жила для себе:
Брала від землі, що треба,
Всю вологу, що давали,
Від сусідів забирала.

Розрослась. Велике листя.
Уся кругла та ребриста.
Гордо голову тримала,
На сусідів позирала.

Збоку Морква вся пов’яла,
Бо води не вистачало.
Поряд молодий горох
Весь зіщулився й посох,

Бо Капусти нижнє листя
Закривало світло чисто.
Капустина ж процвітала
І сусідів зневажала!

Біля тину – Виноград
Щось все плівся наугад.
Стебла Огірків-малечі
Підхопив на свої плечі.

Листям в Помідори звис,
Щоб на сонці не пеклись.
Виноград свої плоди
Викинув туди й сюди:
У дворі їх дуже знать,
Ще й на вулиці висять.
І хазяям їх багато,
Й перехожим буде свято.

«Пхе! – сказала Капустина, -
Нащо плівся ти по тину?!
Нащо всім допомагаєш
І себе ти надриваєш?!

Адже в білім світі треба
Жити тільки лиш для себе».
Виноград лиш подивився
Й далі помагать поплівся.

Він добро творити рад.
Всі хвалили Виноград.
Капустина ж надималась,
Все чогось було їй мало.

А тут з неба дощ полив
І город весь напоїв.
Виноград обмив щедріше:
Не для себе ж жив, для інших.

А Капусті, як завжди,
Мало все було води.
Від сусідів забирала…
Раптом… репнула – й пропала.

На сміття Капусту бýли
Викинули та й забули.
…Ми усі є діти Божі,
А хто з нас на кого схожий?

Комментариев нет:

Отправить комментарий