понедельник, 1 октября 2012 г.

Дві жінки



Дві жінки

Одного разу на вокзалі
Дві жінки поїзда чекали.

Посиділи та помовчáли,
А далі говорить почáли.

-          Люблю дорогу, - одна каже, -
Весь світ, як на долоні, ляже.

Це Боже небо голубе,
Як глянеш, мов зове тебе.

А зелень лісу і степів,
А золото усіх полів!

Який умілий наш Творець,
Найкращий від усіх Митець.

А друга: - Так, все до пуття,
Та скільки скрізь лежить сміття!

А люди які скрізь живуть:
То смалять цигарки, то п’ють.

А одяг яких є на них?
Хіба це одяг – курям сміх!

А вчора, слухайте, сусідка
Прийшла на хліб позичить діткам.

Понарозводила дітей,
А вдіть, обуть – нема грошей!

-          Та що ви, - перша, - бійтесь Бога!
Хіба ж то винна та небога,

Що в світі все подорожало.
Так ви дали їй? Друга: - Мало.

Бо сумніваюсь, що віддасть:
У неї ж п’ять дітей – напасть!

-          Вважайте, - перша каже знову, -
Що це дали ви все для Бога.

Він іще більш поверне вам.
Моліться – й прийде до вас Сам.

Він одяг вам обілить весь.
-          У мене «Тайд» для цього єсть.

-          Він вам гріхи усі простить,
Моліться – й будете з Ним жить.

-          У мене вже нема гріхів:
Мені їх батюшка простив.

Я ж не грабіжник. Коли й вкрала,
Так просто воно так лежало.

Я не образила каліку,
Не вкоротила людям віку.

А Бог зі мною й так жиє:
У мене скрізь іконки є.

А перша слуха та й пита:
-          Чи маєте в собі Христа?

-          Аякже! – друга. – Не простий
Цей хрест у мене. Золотий!

А тут і час вже підійшов,
Бо поїзд першої прийшов.

На жаль, ще є на світі всюди
Такі, як друга жінка, люди.

І думають, що їх оселі
Відбілять «Тайди» й «Аріелі».

Комментариев нет:

Отправить комментарий