Юним
Йшли по дорозі Тьма і Світло.
Аж бачать подорожні йдуть.
То й сіли з ними відпочити,
Щоб їх розмову всю почуть.
А подорожніх було двоє:
Дідусь-мудрець та ще юнак.
От пообідали обоє
Та й розмовляють собі так:
«Як добре, що надворі світло.
Ти бачиш гаму кольорів?» -
Дідусь сказав. «І в нім ходити
Ісус Христос нам заповів.
Не йти в зібрання нечестивих,
І братові зла не чинить,
Підтримувати нещасливих,
Тих, хто не вміє в світлі жить.
Життям Ісуса прославляти.
Світити іншим, хто у тьмі».
«Та досить, діду, вже повчати.
Набридли річі ці мені!» -
Юнак скривився. – «Світло, світло.
Мені день, ніч – усе одно.
Я молодий. Я хочу жити,
Як у сучасному кіно».
Тьма це послухала і каже:
«Мене, бач, люблять юнаки.
Ти, брате Світло, не образься,
В них популярна я таки».
Світло мовчить та й слуха далі.
Дідусь у вуса посміхнувсь:
«Ти ще не жив в тяжкій печалі,
В гріхах болоті не тонув.
І тяжко юним зрозуміти,
Як це вже довелось мені:
Тільки тоді цінуєш Світло,
Коли хоч раз побув у Тьмі».