Лебідь і Гуси

Лебідь і Гуси

В одної Гуски народився Лебідь.

Як оце сталось – всі не розуміли.

Але жило маля, молитви слало в небо.

Діти ж гусей гулять з ним не хотіли.

Коли підріс, усі з нього сміялись:

-          Ти не такий! Ти подивись на себе!

І тільки мати його захищала.

Юнак мовчав… й молитви слав у небо.

Ось уже й осінь. Скоро в вирій треба.

-          Куди тобі, слабак, - сміялись Гуси.

Терпів знущання білосніжний Лебідь:

-          Я долечу, бо Богові молюся!

Аж тут долинув постріл.. «Полювання!» -

Шептали Гуси, в очерет сховавшись.

-          Летіть у вирій всі сьогодні зрання,

Я відведу їх, - каже Лебідь, не злякавшись.

І в темну ніч злетів відважний Лебідь,

Відвів мисливців від Гусей подалі.

Прощальну пісню він послав у небо,

Летів на смерть, де постріли лунали.

Вже крила в ранах, ледве серце чути,

Вже ледь летить червоно-білий Лебідь.

«Подалі б відвести їх, далі бути.

Спаси їх, Боже!» - молиться до неба.

Всі Гуси хутко в вирій полетіли.

А мати-Гуска плакала, кричала

І всю дорогу виглядала сина:

«А може, прилетить?». Та даль мовчала.

Мисливці не знайшли убиту здобич:

Десь в очеретах впав відважний Лебідь.

Життя віддав він за Гусей недобрих.

Останнє ж слово – Богові у небо.