Сон
Ми впевнено ідем
до раю:
Хто проповідує, співає,
Хто вголос Бога
прославляє,
А хто молитви промовляє.
Ми йдем. Аж раптом хтось
гукає.
Ми далі йдем. Клич не
змовкає.
І хтось із нас вже
обернувся,
А хтось до рідних
повернувся,
Які так звали нас до
себе.
І вибір став: рідня чи
Небо?
«Нам допомога ваша
треба», -
«А я не впораюсь без
тебе…», -
Скрізь чути. Ми ішли
до раю.
Сидить там Бог і нас
чекає.
Христос нам руки
простягає.
«Нам ніколи, - ми
промовляєм. -
Ти знаєш, Боже, в нас
робота,
І про сім’ю у нас турбота,
І ще якісь у нас потреби…
Ти вибач, ніколи до
Тебе».
І тут ми бачим: Долороса…
І люди дивляться щось
косо.
Там сміх, там злоба… за
любов.
І на хресті пролита кров…
Його любов до нас з
хреста кричала:
«Тут мій кінець, ну а для
вас начало!»
Вона одна нас всіх завжди
шукала,
Коли в пітьмі страждали
ми – й вона страждала.
Дорога смерті в Єрусалимі.
На ній Ісус, зовсім
безсилий.
Моя душа, як Його тіло, в
ранах.
І сльози крові шлях дали
до раю.
Його любов до нас з
хреста гукає,
Його любов, розп’ята,
руки простягає.
Як Він умер, то потемніло
небо…
А чує:
«Вибач, ніколи до Тебе…».
Комментариев нет:
Отправить комментарий