Остання надія

 Остання надія

В одному полі жили миші.

У кожного своя сім’я.

Як радість, то радіють разом,

Як горе – то біда твоя…

В одної мишки таке сталось:

У нірку затекла вода.

Житла і їжі не зосталось,

І дума мишка, що: «Біда!».

І до сусідів біжить мишка:

«Чи не поможете мені?

Моїм би дітям зерна трішки!»

«Сусідко, вибач, але – ні!»

До родичів побігла мишка,

І так, і так їх умовля:

«Нам з дітьми в вас пожити б трішки!

Ви ж знаєте – віддячу я!»

Не можуть прихистку там дати,

Бо, бач, багато їх було.

Бреде з дітьми нещасна мати,

 А в полі снігу намело!

От вже й кінець. Остання нірка,

Де мати-мишка не була.

Стала, заплакала так гірко

І мову свою завела:

«Пустіть, господарю, пожити.

Ми діждемось лише тепла.

І нову нірку буду рити».

«Заходьте», - відповідь була.

Остання нірка – це надія

На Бога нашого, Христа.

На жаль, вкінці ідуть до нього,

Коли ніщо не помага.

Христос  ніколи не відмовить,

Христос спасає людей всіх.

Христос – це Той, Хто в двері входить,

Коли весь світ виходить з них!